Я люблю своє тверезе життя

Людину з алкогольною залежністю нібито можна впізнати за фразою: «Тверезе життя нудне». Це не абсолютне правило, але зазвичай той, хто вважає тверезість нудною, ще не пробував жити тверезо. Часто причина в страху. Так само можна сказати: «Стрибати з парашутом безглуздо», ніколи цього не робивши. Це дуже людська реакція, навіть якщо вона помилкова. Ми критикуємо те, чого не розуміємо або боїмося. Страх природний, але йому можна протиставити іншу природну реакцію — вроджену допитливість. Замість того щоб критикувати тверезе життя, варто ставити запитання. Навколо тверезості існує багато хибних уявлень. Частково тому, що люди часто стають тверезими не добровільно. У фільмах, а певною мірою й у житті, вони зазвичай «досягають дна», після чого їх проти волі відправляють до реабілітаційного центру або спочатку до в’язниці, а потім на реабілітацію. Можна звинувачувати мій фізично залежний від алкоголю мозок, але я вірив, що не зможу бути тверезим, бо життя без алкоголю буде болісно нудним. Після 5 років тверезості ось чотири речі, за які я й далі вдячний у своєму тверезому житті.

1. Моя пам’ять

У мене яскраві спогади. Навряд чи це технічно «фотографічна» пам’ять, але вона такою здається порівняно з альтернативою — каламутною, розмитою плямою часу. У тверезості цікаво те, чого я не пам’ятаю про роки вживання алкоголю. Я ледве пригадую події, вечірки й навіть квартири, у яких жив роками. Це завжди була гонитва.

Тепер я можу приємно повечеряти з родиною й дослівно пам’ятати розмови. Можу згадати смак їжі на День подяки й надихнутися відтворити десерт. Можу уявити себе на піщаних пляжах Гаваїв під час сімейної відпустки — і так, навіть чітко пам’ятаю сонячний опік.

Дні в алкогольному сп’янінні я згадую як нескінченну гонитву за примарною винагородою. Я не зосереджувався на минулому й думав про майбутнє, але воно обмежувалося тим, «у якому барі» або «яким напоєм» я насолоджуватимуся ввечері. У тверезому житті спогади надихають мене безупинно рухатися вперед і створювати нові.

2. Відчувати емоції

Про це дивно говорити, бо «треба пережити, щоб зрозуміти», але я знав, що мушу записати цей досвід. Після 7 місяців тверезості я приєднався до подруги на кольоровому забігу. Більшість людей проходить його пішки, але ми домовилися бігти наввипередки — усього близько 3 миль, наскільки це може бути важко? На середині першої милі мені вже здавалося, що я помираю. Вуха ніби заклало, дихання стало швидким і поверхневим, повітря не вистачало — наче я тонув. Обличчя було мокрим від поту, через що фарба налипала й створювала ще більший дискомфорт. Перед очима вже з’являлися плями.

Ми сповільнилися, але продовжили. Подруга сказала, що найгірше — сісти або зупинитися, тому я рухався далі. Біля фінішу ступні набрякли й буквально заніміли у взутті. Я зняв його й ішов із повністю затерплими ногами — відчуття було таке, ніби йдеш на ходулях.

Зрештою мене сильно нудило без блювання. Світ обертався, ноги здавалося розпирало. Мені було спекотно й незручно, я зішкрібав з обличчя зелену крейдяну глину, а очі пекло від кольорового піску.

І мені це сподобалося.

На шляху тверезості нечасто випадає можливість фізично втілити внутрішню боротьбу. Кожен день — битва. І, як на мене, це особливо помітно під час бігу: коли фізично виснажуєш себе, то цінуєш цей досвід. Я був мокрий, перегрітий, почувався незручно й відчував справжню агонію… але за 7 місяців це був перший момент, коли я справді відчув себе очищеним, ніби алкоголь виходив із мене. Решту дня все тіло страшенно боліло, але я не думав про випивку. Я сидів на дивані, дивився фільми й розмовляв із друзями, жодного разу не занудьгувавши й не потягнувшись до алкоголю. Я завершив день із почуттям задоволення.

У стані сп’яніння я міг розпанахати руку, намагаючись ухопитися за потяг на ходу, як у кіно, і стікати кров’ю, нічого не відчуваючи. А цей забіг був тверезим, реальним і настільки яскравим, що я, звісно ж, продовжую бігати знову й знову.

3. Мій вільний час

Тепер я справді щось роблю. Раніше мене постійно обтяжували гроші. Життя в алкогольному сп’янінні оберталося навколо наступної зарплати. Після роботи ніколи не поставало запитання «що робити» — я її пропивав. Без алкоголю дивує, як швидко я можу щось дослідити й зробити.

Усе почалося з готування. Мені захотілося м’ясної лазаньї, але саме такої, яку колись готувала бабуся, — з броколі всередині, не судіть. Готові лазаньї не підходили, але потім — зараз це здається очевидним — я знайшов рецепт. Через 2 години переді мною була одна з найкращих страв у житті. Коли я зрозумів, наскільки це просто, усе почало розвиватися лавиноподібно.

Я міг займатися будь-чим, коли в голові виникала ідея. Замість абстрактних роздумів я йшов і втілював її. Наприклад, донька мого приятеля постійно на нього гарчала. Він пожартував, що вона нагадує гремліна з фільму жахів. Це дало мені ідею. За допомогою кількох безкоштовних застосунків, стокової музики й відео з нею я змонтував жартівливий трейлер фільму жахів. Не сумнівайтеся, ми покажемо його на її весіллі.

Інший наш друг отримав дозвіл на будівництво тераси, але підрядник запросив неймовірну ціну… Тож ми з’ясували, що потрібно зробити, і поступово збудували терасу на задньому дворі. Мій вільний час сповнений різноманітних проєктів і занять. Я пробую все й можу зайняти себе, навіть якщо вимкнули електрику й телефони розрядилися. Це нове життя.

4. Комфорт у власному тілі

Під час психотерапії ми швидко з’ясували, наскільки незручно мені було у власному тілі. Кожна соціальна ситуація здавалася ніяковою. Я почувався кістлявим і не знав, куди подіти руки, якщо нічого не тримав. Алкоголь притупляв тілесні відчуття, ніби розчиняв шкіру й робив рухи вільнішими. Озираючись назад, думаю, що в стані сп’яніння я, імовірно, спричиняв іншим значно більший дискомфорт, але це вже інша тема. Намагаючись танцювати, я завжди почувався скуто, наче парасоля, яку відкривають і закривають. Коли дивився фільм тверезим, то крутився й соромився сміятися вголос. Якщо в серіалі — або, якщо зовсім чесно, у рекламі — лунала надихальна музика й на очі наверталися сльози, я придушував і ховав це почуття.

Я не почувався комфортно, доки алкоголь не потрапляв в організм, а потім він завжди ставав виправданням моєї поведінки. Пам’ятаю, як плакав через переїзд друга. Коли він більше не виходив на зв’язок, я проаналізував причини й зрозумів, що в стані сп’яніння ніколи не здавався щирим. Усе списували на алкоголь, а не на мене. Друг не знав, що мені не байдуже.

Сьогодні, у тверезому житті, люди знають, що мені не байдуже. Я плачу над сентиментальною рекламою й сміюся з її впливу на мене — не із соромом, а в дусі «їхній відділ маркетингу мене підловив». Я танцюю під музику й відчуваю, як мій ритм збігається з піснею. Не знаю, який це має вигляд для інших, — знаю лише, що відчуваю сам. У кінотеатрі я сідаю на один із найближчих рядів і люблю почуватися крихітним перед подіями на екрані — я повністю занурююся.

Мені добре із собою, і це дарує комфорт. Я не почуваюся ніяково поруч з іншими й не хвилююся, куди подіти руки. Я також не базікаю без упину — я слухаю. Ставлю запитання, і люди відкриваються мені. Мені добре. Я відчуваю, що належу до цього світу, і ніколи не досяг би цього в алкогольному сп’янінні — лише у тверезості. Я люблю своє тверезе життя.