Чи є залежність захворюванням?

Залежність — це захворювання чи вибір? Це запитання непокоїть багатьох людей із залежністю, лікарів і правозахисників, особливо через величезну кількість дезінформації — так, інтернет, це про тебе. Коротка відповідь: «Залежить від того, кого запитати». Ось стислий перелік організацій, які вважають залежність захворюванням:

Американська медична асоціація (AMA) визнала «алкоголізм» хворобою у 1956 році, а «залежність» — захворюванням у 1987 році Національна рада державних рад медсестринства. Національний інститут з питань зловживання наркотиками (NIDA) також класифікує залежність як захворювання й називає її «хронічним рецидивним захворюванням, що характеризується компульсивним пошуком і вживанням наркотичних речовин попри шкідливі наслідки» (DrugAbuse.gov). По суті, вона змінює роботу мозку й порушує рівновагу систем винагороди, мотивації та пам’яті.

Це не спроба дискредитувати такі позиції, однак багато медичних рад, комітетів і організацій із ними не погоджуються. Важливо уточнити: незгода не означає заперечення проблемності залежності та вживання наркотичних речовин — лише те, що термін «захворювання» вважають недоречним. Тому іноді використовують слово «вибір».

Чи є залежність вибором?

У цьому сенсі перше вживання будь-якої наркотичної речовини зазвичай справді є вибором. До розвитку залежності людина має добровільно прийняти речовину. Це стосується й періоду до залежності, і одужання: перша доза або перший напій є вибором, а все після цього може бути наче в тумані. З огляду на це саме одужання теж є вибором — вибором стати тверезим. Однак навіть його зазвичай роблять останнім і нерідко під зовнішнім примусом, наприклад за рішенням суду, але це все одно вибір.

Дехто посилається на повідомлення про людей із залежністю, які потрапили до в’язниці й змогли її подолати. Звісно, вони втратили доступ до речовини, але такі випадки трапляються. Також є цікаві дослідження на щурах: пригнічені тварини виявляли більшу схильність до наркотичних речовин, тоді як соціалізовані й задоволені — ні. Це може свідчити, що значну роль відіграє середовище, а не лише безпорадність.

Дехто вважає, що поняття «захворювання» надмірно й без потреби спрощує залежність. Воно створює бінарний вибір: називаючи проблему чимось одним, а не іншим, ми отримуємо хибне відчуття, ніби її вже знаємо й розуміємо. Насправді залежність означає, що «ти не знаєш», і саме це лякає. Візьмімо алкоголь. Людина з алкогольною залежністю втрачає здатність мислити раціонально, але водночас «раціоналізує», чому проблеми немає. Втративши раціональність, людина не усвідомлює ірраціональності свого мислення.

Залежність — захворювання чи вибір?

Ось що не викликає суперечок. Різні речовини, як-от алкоголь, метамфетамін та інші стимулятори, по-різному впливають на людей. Генетика впливає на ймовірність розвитку залежності, а речовини можуть спричиняти фізичну залежність. Організм і мозок, особливо з огляду на прямий вплив багатьох вуличних наркотичних речовин на центральну нервову систему, можуть стати фізично залежними. Усі наркотичні речовини впливають на систему винагороди мозку, а прагнення миттєвого задоволення може витіснити довгострокове планування й цілі. Через це людина може перестати ходити на роботу або завдати болю близьким. Такі зміни в мозку людей із залежністю підтверджено й вивчено.

Але як це називати? Коли неминуче постає запитання, чи є залежність захворюванням або вибором, відповідь звучить як непевне «і те, й інше». Тут доречно згадати доктора філософії Marc Lewis. Він сказав виданню The New York Times: «Тривають гострі суперечки, чи є залежність захворюванням або вибором, але я вважаю це хибною дихотомією».

Marc Lewis про залежність

Поняття «захворювання» часто ніби виключає нейропластичність — природну здатність мозку адаптуватися й змінюватися. Захворювання сприймають як кінцевий стан, проблему, яку неможливо повернути назад, змінити чи виправити. Наприклад, хворобу Альцгеймера.

Нейробіолог Marc Lewis вважає залежність «розладом або навіть патологією». Можна запитати, яка різниця між захворюванням і розладом. Dr. Lewis відповідає й на це: «Якщо в тебе захворювання, ти пацієнт. Якщо ти пацієнт, то виконуєш указівки лікаря й робиш те, що тобі кажуть… Потрапляючи до реабілітаційного центру, ти віддаєш себе в чужі руки, але найкращий спосіб протидіяти залежності — ставити власні цілі» (The Guardian, 2015).

Деякі люди погоджуються із цією думкою, навіть якщо вважають залежність захворюванням. Переконані прихильники реабілітаційних центрів наголошують на лікуванні після реабілітації у формі цілей, змін розпорядку й системи підтримки, адже перебування в центрі недостатньо для протистояння захворюванню протягом усього життя.

Висновок

Хімія мозку людей із залежністю суттєво відрізняється від людей без неї, але «захворювання» може бути неточним терміном. Це не означає, що правильним словом є «вибір»; можливо, потрібна окрема категорія. Навіть сьогодні медичний діагноз алкогольної залежності називається «розладом вживання алкоголю» (AUD), хоча цю назву змінили протягом останніх 5 років; раніше стан могли вважати поведінковою проблемою або класифікувати як зловживання психоактивними речовинами.

Усі погоджуються, що залежність є проблемою, яку потрібно розв’язувати. Якщо для цього треба змінити те, як ми про неї говоримо й думаємо, варто проявити ініціативу.