Джон Гудмен про залежність і алкоголізм

Джон Гудмен добре знайомий глядачам. Він зіграв Дена Коннера в популярному ситкомі «Розанна», подарував доброзичливий голос Саллі у франшизі Pixar «Корпорація монстрів» і з’явився в багатьох фільмах, зокрема в ролі Волтера Собчака у стрічці братів Коенів «Великий Лебовські». Його фільмографія вражає, але одним зі своїх найдорожчих здобутків він вважає тверезість.

Невідомий актор

Незнайомець у незнайомому місті. Коли Джону Гудмену було 23 роки, він позичив у старшого брата 1 000 доларів і переїхав із Сент-Луїса, штат Міссурі, до Нью-Йорка, щоб здійснити мрію стати актором. Разом із дівчиною він орендував невелику квартиру неподалік театрального району Мангеттена. У Гудмена не було ні агента, ні знайомств у галузі, тож він прокидався, ходив незнайомим містом і шукав прослуховування.

Грошей майже не було. Джон Гудмен іноді по кілька днів не мав повноцінної їжі, але два роки не полишав спроб і тримався на плаву завдяки різній роботі в барах. Зрештою його помітило агентство з реклами, і він раптом отримав стабільний дохід.

У 1980-х роках він став широко відомим завдяки ролі в прайм-таймовому ситкомі «Розанна», який виходив майже десять років. Відтоді він не мав проблем ані з грошима, ані з роботою. Проте слава мала й негативні сторони.

Джон Гудмен часто ставав героєм таблоїдів і вже не міг пройти вулицями Нью-Йорка невпізнаним. Для нього це був зовсім інший світ, і значною мірою саме він став початком алкогольної залежності, з якою актор боровся наступні 30 років.

Тверезий із 2007 року

Рейтинги «Розанни» продовжували зростати, поки Джон Гудмен із родиною жив у Каліфорнії. Постійна присутність папараці й загальна атмосфера виснажували його, і Гудмен не хотів, щоб його новонароджена донька росла в такому середовищі. «Мені остогидли шоу-бізнес, публічність і вся ця таблоїдна історія — просто остогидли, — сказав Гудмен. — Я хотів забрати її, свою доньку, подалі від усього цього» (The Guardian).

Тому Джон Гудмен перевіз родину з Каліфорнії до Луїзіани, ближче до батьків дружини й подалі від публічності. Він згадує, що тоді це здавалося гарною ідеєю, але

«було багато випадків, коли я міг загинути. Не від передозування, але… ну… через необачність».

Джон Гудмен зберігає тверезість із 2007 року після 30 років боротьби із залежністю. Це не завжди було легко: Гудмен згадував численні ночі, коли йому снилося, що він перехиляє склянки віскі, і він казав собі:

«Я такий: “Гей, мені не слід цього робити”. А тоді: “Та-а-ак, усе гаразд! Ти постійно це робиш! Постійно робиш це потай!” Потім прокидаюся й кажу: “Ні, не роблю”. Спочатку ці сни непокоїли. Тепер вони просто смішні».

Далі в інтерв’ю Гудмен розповідає, як прагнув негайного задоволення не лише на дні склянки, а й у роботі. Йому бракувало впевненості в собі, і він постійно хвилювався, чи запам’ятає репліки.

«…Я більше за все карав самого себе й навіть неправильно витрачав енергію. Треба просто розслабитися, знати, що [репліки] прийдуть, і мати терпіння. Така вже моя особливість: я хочу все негайно. Мені треба це зараз, зараз! Містер Зараз! Але так не можна [на сцені]. Це процес».

Як і тверезість, це процес, і він живе одним днем. Він більше не зациклюється на жалю, сумнівах і смутку. Навпаки, свідомо відвертається від таких думок, знаючи, що вони можуть повести небезпечним шляхом. Під час розмови з інтерв’юеркою Елізабет Дей він зупиняє себе:

«Навіщо я про це говорю? Це не може повторитися… [це] щось хімічне, щось у мозку, загальна незадоволеність усім. Я нічого не хочу робити, усе здається неправильним. Мені треба займатися чимось іншим, але я не хочу займатися нічим іншим».

Коли Джон Гудмен опиняється в депресивному стані, він займає себе іншими справами.

«Я хочу й далі бувати там, де отримую позитивне підкріплення, щоб не потрапляти в ситуації з провокувальними чинниками. Бо не думаю, що будь-що на Божій землі могло б мене зупинити, якби я справді захотів випити» (Men’s Journal)

Удома, поряд із дружиною та родиною, Джон Гудмен може уникати більшості таких провокувальних чинників. Тому він тривожиться, коли знімається або грає в театрі далеко від дому.

Як охоче нагадують таблоїди, раніше Гудмен мав ожиріння — у певний момент його вага наблизилася до 400 фунтів. Тепер, відновлюючись від алкогольної залежності, він проводить час на еліптичному тренажері або тренується з боксу. За зросту шість футів він важить приблизно 250 фунтів і вже зовсім не схожий на того нездорового чоловіка, яким був колись.

Він каже, що саме тому любить театр: ця робота вимагає фізичної активності й допомагає залишатися у формі. Набір ваги спричинив незворотне зношення суглобів. Тепер, після двох операцій із заміни колінних суглобів і відмови від алкоголю, очевидно, що здоров’я стало для нього пріоритетом.

«Алкоголь є алкоголь. Я алкоголік. Я пив би за будь-яких обставин. Це просто частина того, що означає бути алкоголіком: ти знаходиш будь-яке виправдання. Що ж до стресу, моє життя було напруженим. Я зробив його ще напруженішим, бо пив і вживав наркотики, а обрана мною професія завжди тримає в напрузі… постійно існувала загроза безробіття. Чомусь я просто заперечував те, що робив із собою. Диво, що мене взагалі хтось наймав, зважаючи на мій вигляд. Я був схожий на ходячий серцевий напад» (Men’s Health)

Мабуть, найбільше в Джоні Гудмені надихає те, що він не уникає розмов про свою алкогольну залежність. Він приймає, що це частина його життя, але водночас готовий від неї відмовитися.

«Відмовитися від значної частини себе насправді не так важко, коли розумієш, що отримуєш більше, ніж віддаєш».

Джон Гудмен продовжує престижну й мінливу акторську кар’єру та веде тверезе життя в Новому Орлеані разом із дружиною й собаками.